УВАГА, шановні батьки !!!!!

 

13-15 березня 2018 року

 

буде проведено медогляд!!!!

 

 

 

Консультація для батьків

на тему:

 «Профілактика травматизму»

    

  Дитячий травматизм і його попередження - дуже важлива і серйозна проблема. Незважаючи на велику різноманітність травм у дітей, причини, що викликають їх, типові. Перш за все, це невпорядкованість зовнішнього середовища, недбалість, недогляд дорослих, необережна, неправильна  поведінка  дитини в побуті, на вулиці, під час ігор, занять спортом. Природно, виникненню травм сприяють і психологічні особливості дітей: допитливість, велика рухливість, емоційність, недолік життєвого досвіду, а звідси відсутність почуття небезпеки.

     Робота батьків щодо попередження травматизму повинна йти в 2 напрямках:
1. Усунення травмонебезпечних ситуацій;
2. Систематичне навчання дітей основам профілактики травматизму. Важливо при цьому не розвинути у дитини почуття боязкості і страху, а, навпаки, вселити їй, що небезпеки можна уникнути, якщо вести себе правильно.

Найбільш часто зустрічається травматизм у дітей - побутовий.

Основні види травм, які діти можуть отримати вдома, і їх причини

опік від гарячої плити, посуду, їжі, окропу, пари, праски, інших електроприладів і відкритого вогню;

падіння з ліжка, вікна, стола і сходинок;
• задуха від дрібних предметів (монет, гудзиків, гайок тощо);
• отруєння побутовими хімічними речовинами (інсектицидами, миючими рідинами, відбілювачами тощо);
• ураження електричним струмом від несправних електроприладів, оголених проводів, від утикання голок, ножів та інших металевих предметів в розетки і настінну проводку.

Падіння
            Падіння - поширена причина забитих місць, переломів кісток та серйозних травм голови. Їх можна запобігти, якщо:
-Не дозволяти дітям лазити в небезпечних місцях;
-Встановлювати огородження на сходах, вікнах і балконах.
      У літній час зоною підвищеної небезпеки стають дитячі майданчики, а особливо гойдалка. Якщо дитина впала з гойдалки, вона  повинна притиснутися до землі і подалі відповзти, щоб уникнути додаткового удару.
Добровільний стрибок з гойдалки ніколи не закінчується безпечним  приземленням на ноги. Від різкого зтикання  з грунтом - перелом щиколоток, гомілкових кісток, вивих гомілковостопних суглобів.

Порізи
            Розбите скло може стати причиною порізів, втрати крові та зараження. Скляні пляшки потрібно тримати подалі від дітей і немовлят. Потрібно вчити маленьких дітей не доторкатися до розбитого скла.
Ножі, леза і ножиці необхідно тримати в недоступних для дітей місцях. Старших дітей треба навчити обережного поводження з цими предметами.
Можна уникнути багатьох травм, якщо пояснювати дітям, що кидатися камінням та іншими гострими предметами, грати з ножами або ножицями дуже небезпечно.
Гострі металеві предмети, іржаві банки можуть стати джерелом зараження ран. Таких предметів не повинно бути на дитячих ігрових майданчиках.

Травматизм на дорозі
           З всіляких травм на вулично-транспортну припадає кожна двохсота. Але наслідки їх дуже серйозні. Найнебезпечніша машина - стояча: дитина вважає, що якщо небезпеки не видно, значить, її немає. Але, виходячи з-за такої машини на проїжджу частину, 63 дитини з 100 потрапили в дорожню пригоду потрапляють під колеса іншої машини.
          Діти повинні знати і дотримуватися таких правил, коли переходять дорогу:
• зупинитися на узбіччі;
• подивитися в обидві сторони;
• перед тим як переходити дорогу, переконатися, що машин або інших транспортних засобів на дорозі немає;
• переходячи дорогу, триматися за руку дорослого або дитини старшого віку;
• йти, але ні в якому разі не бігти;
• переходити дорогу лише у встановлених місцях на зелений сигнал світлофора;
• на дорогу треба виходити спокійно, зосереджено, впевнено і так, щоб водій бачив тебе;
• переходити дорогу треба по перпендикуляру до осі, а не по діагоналі;
• якщо транспортний потік застав на середині дороги, слід зупинитися і не панікувати;
• маленьку дитину переводити через дорогу треба тільки за руку;
• треба навчити дитину не піддаватися "стадному" почуттю при переході вулиці групою;
• дітям не можна грати біля дороги, особливо з м'ячем;
• Щоб уникнути нещасних випадків дітей треба вчити ходити по тротуарах особою до автомобільного руху.
          Старших дітей необхідно навчити доглядати за молодшими.
При перевезенні дитини в автомобілі, необхідно використовувати спеціальне крісло і ремені безпеки, дитину треба посадити ззаду і справа.
Нещасні випадки при їзді на велосипеді є поширеною причиною травматизму серед дітей старшого віку. Таких випадків можна уникнути, якщо родичі і батьки будуть вчити дитину безпечній поведінці при їзді на велосипеді. Дітям потрібно надягати на голову шоломи та інші пристосування для захисту.
Ще ні одне захоплення дітей не приводило до такого напливу поранених, як роллінг (катання на роликових ковзанах), який останнім часом став особливо популярним. В роллінгу  занадто високі вимоги до володіння тілом - найменший збій призводить до падіння, що завжди загрожує травмою.
Купуючи дитині роликові ковзани, навчіть стояти на них і переміщатися.

Для цього можна підвести до поручнів, поставити між двох стільців. Простежте за правильною постановкою гомілковостопного суглоба.
Не купуйте дітям роликових ковзанів китайського виробництва, хоча й коштують вони дешевше. Вони травмоопасні  і недовговічні.
Халява повинно служити хорошою опорою, тому має бути твердою.
Запросіть досвідченого роллера, якщо самі не можете навчити хоча б одному методу гальмування.
Обов'язково придбайте наколінники, налокітники, напульсники і шолом. Це попередить основні травми.
Навчіть правильно падати - вперед на коліна, а потім на руки.
Кататися потрібно подалі від автомобільних доріг.
Навчіть дітей уникати високих швидкостей, стежити за рельєфом дороги, бути уважним.

Водний травматизм
Дорослі повинні навчити дітей правилам поведінки на воді і ні на хвилину не залишати дитину без нагляду поблизу водоймищ.
Діти можуть потонути менше, ніж за дві хвилини навіть в невеликій кількості води, тому їх ніколи не слід залишати одних у воді або поблизу води, в т.ч. - У ванній.
Потрібно закривати колодязі, ванни, відра з водою.
Дітей потрібно вчити плавати, починаючи з раннього віку.
Діти повинні знати, що не можна плавати без нагляду дорослих.

Опіки
Опіків можна уникнути, якщо:
тримати дітей подалі від гарячої плити, їжі і праски;
встановлювати плити досить високо або відкручувати ручки конфорок, щоб діти не могли до них дістати;
тримати дітей подалі від відкритого вогню, полум'я свічки, багать, вибухів петард;
ховати від дітей легкозаймисті рідини, такі, як бензин, гас, а також сірники, свічки, запальнички, бенгальські вогні, петарди.

Задуха від малих предметів
Маленьким дітям не слід давати їжу з маленькими кісточками або насінням. За дітьми завжди потрібно наглядати під час їжі. Годуйте дитину подрібненої їжею.
Кашель, гучне часте дихання або неможливість видавати звуки - це ознаки проблем з диханням і, можливо, задухи. Слід переконатися, що з дитиною все гаразд. Якщо у неї  утруднене дихання, не можна виключити можливість потрапляння дрібних предметів в дихальні шляхи дитини, навіть якщо ніхто не бачив, як дитина клала що- небудь в рот.

Отруєння
Отруйні речовини, медикаменти, відбілювачі, кислоти та пальне, наприклад гас, ні в якому разі не можна зберігати в пляшках для харчових продуктів - діти можуть помилково випити їх. Такі речовини слід тримати в щільно закритих маркованих контейнерах, в недоступному для дітей місці.
Відбілювач, отрути для щурів і комах, гас, кислоти та лужні розчини, інші отруйні речовини можуть викликати важке отруєння, ураження мозку, сліпоту і смерть. Яд небезпечний не тільки при ковтанні, а й при вдиханні, попаданні на шкіру, в очі і навіть на одяг.
Ліки, призначені для дорослих, можуть виявитися смертельними для дітей. Медикаменти дитині потрібно давати тільки за призначенням лікаря і в жодному разі не давати їй ліки, призначені для дорослих чи дітей іншого віку. Зберігати медикаменти необхідно в місцях недоступних для дітей.
Неправильне застосування і передозування антибіотиків можуть привести у маленьких дітей до глухоти.
Ураження електричним струмом
Діти можуть отримати серйозні пошкодження, встромивши пальці чи якісь предмети в електричні розетки; їх необхідно закривати, щоб запобігти ураження електричним струмом. Електричні дроти повинні бути недоступні дітям - оголені дроти становлять для них особливу небезпеку.
Дуже важливо для дорослих - самим правильно вести себе у всіх ситуаціях, демонструючи дітям безпечний спосіб життя. Не забувайте, що приклад дорослого для дитини заразливий!

 

 

 

 

Шановні батьки!!!

 

11 березня 2016 року

 

о 12.00  відбудуться

 

збори батьків

 

майбутніх

 

першокласників




“Як підготувати дитину до ДНЗ”

Прихід у дитячий садок - перший серйозний етап соціального життя дитини. Досі вона спілкувалась тільки з членами родини, приятелями - сусідами або з тими, кого дорослі запрошували у дім. І от - багато незнайомих облич, нова обстановка... У ДНЗ працюють досвідчені, кваліфіковані вихователі, які зуміють ввести ваше маля в колектив, адаптувати його до нових умов. Краще, звичайно, поступове звикання. Поки дитина приглядається до нових товаришів, цікавиться новими іграшками, побудьте неподалік. Коли через півгодини або годину після приходу переконаєтеся, що дитина почувається спокійно, лагідно скажіть їй, що вам треба йти, що невдовзі ви прийдете по неї й заберете додому. Якщо навіть маля трохи поплаче без вас, вихователь зуміє утішити й забавити дитину. Спершу залиште її в ДНЗ на кілька годин, потім - на півдня. Невдовзі все ввійде в належний ритм. Різноманітні іграшки, можливість гратись з іншими дітьми швидко зацікавлюють малят, і вони звикають до ДНЗ. Найголовніше, щоб перші враження були позитивними. А для цього дамо батькам кілька практичних порад.

Розповідайте дитині якомога більше доброго про садок і активно привчайте її до самостійності. В колективі добре закріплюються навички самообслуговування, але закласти їх належить у сім’ї, як і навички гігієни.

Батьків часто турбує, як одягати дитину у ДНЗ? Насамперед так, щоб їй було зручно. Одяг має бути міцним, не ускладнювати рухів дитини (під час бігу, стрибків, лазіння тощо) і таким, щоб малюк сам міг вільно роздягатись і одягатися. Привчіть дитину правильно застібати пальто, вміло поводитися зі “змійкою”, одягати шапку, знімати і взувати черевики (хай взуття буде досить просте, аби дитині не доводилося вибиватися із сил, стягуючи його з ніг). Безумовно, матері простіше самій одягти і роздягти дитину, але варто бути терплячим - нехай вчиться самостійності, дорослішає. Перетворіть цю “процедуру” на цікаву гру.

Дитина ще вдома повинна привчатись вішати або акуратно складати свій одяг, давати раду іграшкам, правильно поводитися з олівцем, клеєм, іншими предметами. Щоб полегшити перебіг адаптації, заздалегідь учіть малого науки спілкування з іншими: поясніть, що таке дружба, чому треба йти на поступки, рахуватися з чиїмись інтересами. У великих сім’ях взаємини між братами і сестрами допомагають малюку домовитись з іншими щодо організації спільних ігор дітей. Добре також ходити гуртом на прогулянки, екскурсії. Все це не лише збагатить дітей новими знаннями та уявленнями, а й зробить їх комунікабельними.

Батьки і вихователі - перші впроваджувачі рідної української мови в душу і розум дитини. Якщо дорослі спілкуються з дітьми чистою, барвистою мовою, вона обов’язково перейме їхній стиль. Але так само переймає вона й суржик, грубі висловлювання, жоргонізми. Пильнуйте себе!

Проте самого наслідування дорослих і запам’ятовування замало для оволодіння вмінням говорити правильно і красиво. Потрібна цілеспрямована робота над розвитком усного мовлення. Це важливо й у тому ракурсі, що в ДНЗ дитині часто доводиться розповідати про поїздки, мандрівки, які вона здійснила з батьками, про те, що вона бачила, чула і робила. І такого мистецтва розповіді теж треба навчити ще до вступу у дошкільний заклад. Нехай дитина розповідає татові з мамою про те, що бачила у дворі, парку, зоопарку, музеї тощо. Привчившись правильно висловлювати свої думки і вільно оповідати про цікаві для неї події, маля в подальшому убезпечиться від комплексу “мовчуна”.

Диференціювання дітей на таких, для кого природним є російське, українське чи мішане мовлення - основний методичний підхід до оволодіння спорідненою мовою. Якщо маля виховується в російськомовній сім’ї, у нього довше формується механізм іншої мови. Тут зразкова українська мова у дорослих особливо важлива. Утім, удосконалення рідної мови потребують і діти з українськомовних сімей. На них спирається вихователь, використовуючи в різних ситуаціях їхні природні можливості й залучаючи до спілкування з однолітками рідною мовою.

Ще один важливий аспект: батькам належить знати стадії росту і розвитку дошкільників, а також їх індивідуальні особливості. Ріст і розвиток дитини - складний процес, одним з компонентів якого є формування рухів. Кожен віковий період - це активне оволодіння дитиною певними руховими діями. На час приходу в ДНЗ малюк, як правило, начається бігати, стрибати, вилазити на висоту, підлізати під предметами тощо. Втім, здатності дітей на третьому році життя не однакові. По-перше, через те, що ставлення до фізкультури в різних сім’ях вельми відмінне. Одні батьки дають дитині рухову волю - тоді вона природно реалізує свої можливості, інші стримують рухову ініціативу, через що маля, бува суттєво відстає від однолітків у ДНЗ. Втім, ніколи не пізно надолужувати. Регулярні фізкультурні заняття в ДНЗ підтягнуть хлопчика чи дівчинку до належного вікового розвитку рухів. А такі самі регулярні заняття вдома допоможуть дошкільняті полюбити фізкультуру всерйоз і надовго.



“Режим дня в ДНЗ, значення його дотримання”

Правильно організований режим дня – неодмінна умова нормального фізичного розвитку дитини, зміцнення її здоров’я, підтримання високого рівня фізичної і розумової працездатності. Установлений режимом певний ритм життя сприяє нормальному перебігу всіх фізіологічних процесів в організмі. Потреби дитини у сні, харчуванні, чистоті, зміні видів діяльності, прогулянках на повітрі зумовлюють відповідний режим дня, що має важливе значення для збереження і зміцнення її здоров’я, повноцінного розвитку.

Режим дня — правильний розподіл у часі головних процесів життєдіяльності дитини.

Розвивальний і виховний ефект режиму заснований на принципі ритмічності, згідно з яким усі заняття мають відповідати ритму життєдіяльності організму. Режим змінюється залежно від віку, стану здоров’я, особливостей виховання дітей у сім’ї й дошкільному навчальному закладі.

Звичка до певної діяльності у певний час готує до неї нервову, інші системи організму, запобігає виникненню негативних емоційних станів, перевтоми. Щоденне дотримання режиму дня позитивно впливає на перебіг усіх фізіологічних процесів у організмі, стан нервової системи. Режим дня, який відповідає потребам віку і стану здоров’я дитини, сприяє її життєрадісному, бадьорому настрою, має велике виховне значення, оскільки привчає її до порядку, організованості.

Активна діяльність повинна чергуватися з відпочинком для відновлення сил організму. Адже кожна праця потребує певних зусиль, раціональний розподіл яких зумовлює оптимальний рівень утомлюваності. Недостатній відпочинок спричинює перевтому, яка може призвести до розладу діяльності нервової системи.

Діти дошкільного віку надзвичайно чутливі до зміни режиму дня. Це пов’язане з активним формуванням у цьому віці кори головного мозку, нервові клітини якої не можуть довго перебувати в активному стані. Тому порушення режиму знижують працездатність організму, спричинюють розлади діяльності і поведінки дітей, які стають роздратованими, вередливими. Чим менша дитина, слабша її нервова система, тим важливіше дотримання встановленого порядку зміни видів діяльності. На думку К. Ушинського, “головний закон дитячої природи можна висловити так: дитина вимагає діяльності невпинно і втомлюється не діяльністю, а її одноманітністю і однобічністю. Змусьте дитину сидіти — вона дуже швидко втомиться, лежати — те саме, йти вона довго не може, не може довго ні говорити, ні співати, ні читати, і менш за все довго думати; але вона бавиться і рухається цілий день, змінює і змішує всі ці діяльності і не втомлюється ні на хвилину, а міцного дитячого сну достатньо, щоб відновити сили на майбутній день”. Ніщо так не організовує дітей, як правильний розпорядок дня. Якщо з раннього віку привчати їх до режиму, вони швидко до нього звикнуть і дотримуватимуться його. Режим дня дитини дошкільного віку має відповідати таким педагогічним вимогам:

1. Відповідність природному ритму основних фізіологічних процесів дитячого організму, чергування активної діяльності з відпочинком.

2. Постійність, стійкість і визначеність головних елементів. За словами А. Макаренка, ретельне дотримання встановленого режиму зменшує кількість порушень у поведінці дітей і відповідно знижує або виключає необхідність звертатися до покарань. Організація режиму дня повинна бути доцільною, раціональною, що мають усвідомлювати і діти. Вихователь мусить вимагати його дотримання доброзичливо, спокійно, але наполегливо, рішуче. Ці вимоги здатна сприймати вже півторарічна дитина. Особливо важливо контролювати дотримання режиму, передусім на початкових етапах.

3. Гнучкість. Режим має враховувати природні біоритми дитячого організму. Для розвитку саморегуляції організму важливо, щоб усі аспекти режиму враховували бажання, індивідуальні особливості дитини. Наприклад, дитині зі збудливою, слабкою нервовою системою потрібно частіше відпочивати і більше спати, а залежно від її самопочуття, стану здоров’я, попередньої або наступної діяльності можна скоригувати час прийому їжі та ін.

Загальними компонентами режиму дітей в усіх вікових групах ДНЗ є: прибуття у ДНЗ, ранкова гімнастика, самостійні ігри, приготування до сніданку, сніданок, допомога у прибиранні посуду, заняття, прогулянка, обід, сон, гігієнічна гімнастика, самостійна діяльність, полуденок, прогулянка, ігри, вечеря. Водночас режим дня кожної вікової групи має свої особливості.

У молодших групах, діти яких ще недостатньо оволоділи навичками самообслуговування, відводять більше часу на підготовку до прогулянки, одягання, прийом їжі, намагаючись це робити не за рахунок часу, відведеного на ігри і самостійну діяльність дітей. У старшій і підготовчій групах, дітям яких доводиться вирішувати значно складніші навчально-виховні завдання, не варто збільшувати час заняття за рахунок інших компонентів режиму.

Привчати дітей до нового режиму має вихователь у взаємодії з батьками, які повинні дотримуватися його рекомендацій щодо організації життєдіяльності дітей удома. При цьому батьки повинні усвідомлювати, що режим дня є засобом не лише фізичного виховання, а й основою успішного всебічного розвитку. Вчасні та якісні культурно-гігієнічні процедури є передумовою сенсорного виховання. Завдяки чіткій повторюваності режимних процесів у дітей формується орієнтування у часі, уявлення про частини доби, дні тижня; вони вчаться цінувати час, не запізнюватися, не поспішати, робити все вчасно; засвоюють навички культури поведінки, знання про гігієну; звикають до організованості, охайності, порядки.

Діти легко звикають до режиму в ДНЗ, якщо всі умови виконання режимних процесів збуджують у них позитивні емоції та асоціюються з ними: чиста тепла вода, пахуче мило, білосніжні скатертини, накрохмалені серветки, тощо.

З режимом дня дітей кожної вікової групи можна ознайомитись безпосередньо у групі, яку відвідує дитина.




“Батьки – перші вихователі”

Традиційно головним інститутом виховання є сім’я, родина. Те, що дитина в дитячі роки здобуває в родині, вона зберігає протягом усього наступного життя. Важливість родини як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і по тривалості свого впливу на особистість жоден з інститутів виховання не може зрівнятися з родиною. Але родина може виступати в якості як позитивного, так і негативного фактора виховання. І разом з тим ніякий інший соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити родина. Родина – це особливого роду колектив, що грає у вихованні основну, довгострокову і найважливішу роль. У тривожних матерів часто виростають тривожні діти; честолюбні батьки нерідко так придушують своїх дітей, що це приводить до появи в них комплексу неповноцінності; нестриманий батько, що виходить із себе з найменшого приводу, нерідко, сам того не знаючи, формує подібний тип поводження у своїх дітей і т.д. Саме в родині дитина одержує перший життєвий досвід, робить перші спостереження й вчиться як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чому батьки вчать дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб вона бачила, що в дорослих теорія не розходиться з практикою. Головне у вихованні маленької людини – досягнення щиросердечного єднання, морального зв’язку батьків з дитиною. Батькам ні в якому разі не варто пускати процес виховання на самоплив. Досить часто виникає конфліктна ситуація між батьками – різні підходи до виховання дітей. Перше завдання батьків – знайти загальне рішення, переконати один одного. Якщо прийдеться йти на компроміс, то обов'язково задовольнити основні вимоги сторін. Коли один батько приймає рішення, він обов’язково повинний пам’ятати про позицію другого. Друге завдання – зробити так, щоб дитина не бачила протиріч у позиціях батьків, тобто обговорювати ці питання краще без неї. Виховання дитини складається з численних форм взаємодії і народжується в спільному житті в родині. Батьки, приймаючи рішення, повинні на перше місце ставити не власні погляди, а те, що буде більш корисним для дитини.

Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди упевнені у своїй правоті? Чи можна назвати гарними тих батьків, що перебувають у постійних тривожних сумнівах, губляться при зіткненні з чимось новим у поводженні дитини? І підвищена батьківська впевненість, і зайва тривожність не сприяють успішному батьківству.

Майбутні батьки задумуються про те, як краще сформулювати для самих себе мету роботи з виховання своєї дитини. Мета виховання дитини – це щаслива, повноцінна, творча дитина. На творення такого життя і повинне бути спрямоване сімейне виховання. У педагогічній діяльності абсолютної норми не існує. У батьківській праці, як і у всьому іншому, можливі і помилки, і сумніву, і тимчасові невдачі, поразки. Виховання в родині – це те ж життя. Відносини з дитиною, так само як і з кожною людиною, глибоко індивідуальні і неповторні. Наприклад, якщо батьки в усьому досконалі, знають правильну відповідь на будь-яке питання, то в цьому випадку вони навряд чи зможуть здійснити головне батьківське завдання – виховати в дитині потребу до самостійного пошуку, до пізнання нового.

У кожній родині об’єктивно складається визначена система виховання. Під системою виховання розуміється мета виховання, формулювання завдань, більш-менш цілеспрямоване застосування різних методів і прийомів виховання, облік того, що можна і чого не можна допустити у відношенні до дитини. Тому виділяють 4 тактики виховання в родині й відповідно 4 типи сімейних взаємин, що є і передумовою і результатом їхнього виникнення: диктат, опіка, “невтручання” і співробітництво.

Диктат у родині виявляється в систематичному придушенні одними членами сімейства ініціативи і почуття власної гідності в інших його членів.

Опіка в родині – це система відносин, при яких батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, обгороджують його від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе.

“Невтручання” - система міжособистісних відносин у родині, що будується на визнанні можливості і навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей.

Співробітництво як тип взаємин у родині припускає опосередкованість міжособистісних відносин у родині загальними цілями і завданнями спільної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації переборюється егоїстичний індивідуалізм дитини. Родина, де ведучим типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку – колективом.

Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. Любов кожної дитини до своїх батьків безмежна, безумовна. Причому якщо в перші роки життя любов до батьків забезпечує власне життя і безпеку, то в міру дорослішання батьківська любов усе більше виконує функцію підтримки і безпеки внутрішнього, емоційного і психологічного світу людини. Батьківська любов – джерело і гарантія благополуччя дитини, підтримки тілесного і щиросердечного здоров’я. Саме тому першим і основним заданням батьків є створення в дитини впевненості в тому, що його люблять і про нього піклуються.

Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що його люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму, себелюбності. Навпаки – ці несприятливі особистісні риси саме виникають при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною – це універсальна вимога до виховання, що в однаковому ступені може бути рекомендовано всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу. Основа для збереження контакту – щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини. Коли говориться про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого один з одним. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керується батько в спілкуванні з нею. Дитина, навіть у найменшому віці, повинна ставати не об’єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті. Коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її плани, настає справжній діалог. Ще важливо дотримати рівність позицій – тобто визнання активної ролі дитини в процесі його виховання. Людина – завжди активний суб’єкт самовиховання. Рівність позицій у діалозі складається в необхідності для батьків постійно учитися бачити світ у самих різних його формах очима своїх дітей. Крім діалогу для вселяння дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. Психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву йому індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитину – значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими її якостями. Батьки повинні усвідомлювати, що кожна негативна оцінка особистості дитини і властивих їй якостей характеру типу: “От безглуздий! Скільки разів пояснювати, нетяма!”, “Так навіщо ж я тебе тільки на світ родила, упертюх, негідник!”, якою б справедливою по суті вона не була, якою би ситуацією не викликалася, наносить серйозну шкода контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснений, помилковий, необдуманий вчинок.





ПОРАДИ БАТЬКАМ

“Діти і книга”

Всебічний розвиток дитини в ранньому дитинстві - запорука його успішного майбутнього. Важливу роль у розвитку людини будь-якого віку грає читання книг, адже завдяки книгам ми пізнаємо світ, як реальний, так і придуманий, чогось вчимося, вдосконалюємось.

Коли ми були ще зовсім маленькими, то місія читання книг лягала на плечі наших батьків.

Зараз, практично з самого народження, дитину супроводжує книга. Спочатку це пластикові книжки-пищалки з простими картинками, потім - барвисті книги з щільного картону, потім - звичайні книги з великим шрифтом, і як завершення - дорослі книжки з звичайним друкарським шрифтом та з малою кількістю ілюстрацій.

Щоб дитина і книга продовжували супроводжувати один одного протягом всього життя, треба над цим попрацювати.

Прищеплюйте любов до книги з раннього дитинства: купуйте дитині книги, читайте їй віршики, оповідання, казки. Нехай відвідування книжкових магазинів і купівлі нових книг стануть вашим сімейним святом і ритуалом.

Якщо у вас зберігся старий фільмопроектор з діафільмами, то це чудова можливість прищепити вашій дитині любов до читання. Пригадую сама, як ми з батьками прикріплювали до стінки з килимом біле простирадло, вимикали світло і занурювалися у цікавий світ перегляду та читання дитячих фільмів і казок.

Не забувайте і про культуру поводження з книгою! Не дозволяйте малювати в книгах, рвати книжки і кидати їх на підлогу, навчайте малюка тримати всі книги в порядку, показуючи йому власний приклад поведінки з книгою.

Навіщо читати дітям книжки на ніч?

Малюк і мама, малюк і тато - це зв’язок дитини з батьками, даний природою. Тісний контакт, як фізичний, так і душевний між мамою і її дитиною закріплюється при грудному вигодовуванні, а солодкий дитячий сон заколисується в цей час маминою колисковою. Мамин голос, ніжний і рідний, супроводжує дитину з самого зародження його життя. Після припинення грудного вигодовування і тоді, коли колискова пісенька перестає бути актуальною, багато батьків забувають про збереження тісного емоційного зв’язку між ними та дитиною. Мамин голос часто починає замінювати перегляд мультфільмів на ніч, а добре ніжне батьківське слово перетворюється на рідкісний дар. Спілкування з дитиною перетворюється в основному в мову команд і заборон: “помий руки”, “пограй”, “подивись мультик” ... Активний життєвий ритм і реалії сучасного життя віддаляють один від одного батьків і їх дітей. Тому, мудрі і люблячі батьки повинні цінувати спілкування з малюком, що дозволяє укріпити взаємозв’язок з дитиною.

Ось тут і приходить на допомогу читання дітям книг на ніч? Чому саме на ніч? Тут можна виділити кілька причин такого вдало обраного часу доби для читання:

•​ Час перед сном - це той період, коли всі вже звільнилися від денних турбот. Тому, це найбільш вдало обраний час доби для створення довірливої атмосфери між батьками і дитиною, це своєрідний сімейний ритуал, присвячений спільній справі, спілкуванню, взаємного прояву любові і гармонії.

•​ Читання дітям на ніч - це продовження колискової, яка виконувала місію заколисування, але з віком перейшла на іншу - вищу сходинку.

•​ Вечірня атмосфера сама по собі заспокоює, тому читання книжок на цей час полегшує сприйняття почутого і сприяє формуванню позитивних емоцій, а отже - і приємних сновидінь.

Любов до читання

Часто батьки скаржаться на те, що їхня дитина не любить читати книги, забуваючи при цьому, що любов до читання можна і потрібно прищеплювати. Читання дітям книг на ніч - хороший і ефективний спосіб формування любові до книг у майбутньому. Тільки ось, якщо шанс втрачено, то його, навряд чи, наздоженеш. Тому, читати книги важливо саме в тому віці, коли дитина сама ще не в змозі досить багато прочитати.

Казки на ніч або казкотерапія

“Сказка ложь, а в ней намёк, добрым молодцам урок”, - відразу згадалося про казки. Читання дітям казок на ніч - це кращий засіб хорошого заколисування і засипання. Казкотерапія добре себе зарекомендувала з давніх часів. Читання казок - це чудовий засіб для формування психіки та сприйняття навколишнього світу малюком, це важливий інструмент раннього розвитку, а також головний елемент виховної роботи.

Читання казок, обговорення дій і вчинків дійових осіб, а також фантазування продовжень історій сприяють всебічному розвитку інтелекту дитини. Казкотерапія на ніч - це також запорука хорошого засипання для непосидючого малюка. Головне - навчитися заінтригувати крихітку і спонукати в неї інтерес до слухання.

Щоб читання приносило задоволення і реальну користь, потрібно дотримуватися простих, але важливих правил:

•​ Якщо ваш малюк не хоче слухати, то не потрібно його примушувати, так як це не принесе ніякої користі.

•​ Не зловживайте часом! Як правило, маленьким діткам у віці від року до трьох читають у середньому до десяти хвилин, у віці від трьох до п’яти років - 15-20 хвилин поспіль. Хочу зауважити, що це середні показники, а ніяк не нормативи. Ви повинні підлаштовуватися під потреби вашої дитини.

•​ Читання книги дитині на ніч повинне приносити взаємне задоволення. Якщо ви себе просто змушуєте читати, щоб виконати щоденний план, це не принесе ніякого задоволення вашій дитині. Відомо, що маля дуже відчуває емоції своїх батьків, тому читання книги має відбуватися за позитивного настрою і має приносити максимум задоволення.

•​ Відбираючи книги, орієнтуйтеся на вподобання вашої дитини.

•​ Не обирайте страшних книжок, що розбурхують уяву.

•​ Читаючи кожен день книги своїй дитині, ви сприяєте розширенню її знань і словникового запасу.

•​ Рекомендується читання книг обома батьками, що сприятиме становленню тісного душевного контакту дитини як з мамою, так і з татом.

•​ Читайте книгу повільно, виразно, намагаючись максимально передати емоції діючих героїв і обстановки.

•​ Не замінюйте живе читання “сухими млявими” аудіокнигами.

Від 3-х до 6 років

У період з 3-х до 6-ти років дитина швидко дорослішає, а разом з ним дорослішають і її книжки. Щоб малюк не заблукав у літературних подіях і образах, пропонуйте йому переказувати прочитане - послідовно, з самого початку. Це розвине його пам’ять і логіку та мислення. Дитяча книга - це гармонія тексту і графіки, тексту та інформації, що поза текстом. Не слід забувати про ілюстрації. На цьому етапі вона буде служити практичним керівництвом у спілкуванні з книгою.

Малюнок повинен бути розрахований на тривале розглядання, до нього дитина повертається не один раз. Паралельно з читанням розглядання ілюстрацій допомагає глибше сприймати прочитане. У цьому віці дитина вже може сприймати художній твір тільки на слух. Для його кращого сприйняття дитині слід читати. А для того, щоб діти накопичували не тільки відомості про героїв і події, але й вчилися пов’язувати зміст книги з її оформленням і навпаки, неодмінно слід відразу ж після читання розглядати з дітьми кожну прочитану книгу за всіма правилами:

•​ Спочатку мама “очі в очі” читає дитині текст і не показує картинок;

•​ Далі разом розглядаємо обкладинку, потім повільно перегортаємо сторінки;

•​ Обдумуємо, що зображено на обкладинці, розмежовуємо ілюстрації та написи;

•​ Демонструємо порядок читання написів зверху вниз, виділяємо серед написів на обкладинці прізвище автора і заголовок книги;

•​ Співвідносимо прізвище автора з особистим читацьким досвідом дитини, а заголовок книги - з малюнком на обкладинці;

•​ Читати слід виразно, правильно розставляючи акценти-наголоси. Якщо відразу робити це вам важко, попередньо потренуйтеся.

Приблизно в 5 років деякі діти починають читати самостійно, але прискорювати це не варто - в результаті наукових досліджень доведено, що до 6-річного віку в дитини в основному розвивається права півкуля, яка відповідає за естетичний розвиток, і тільки потім підключається ліва (математична), що відповідає, у тому числі і за читання.

Батькам, які хочуть, щоб читання залишилося одним з улюблених занять дитини на все життя, слід взяти до уваги такі важливі моменти.

1.​ Слід враховувати психофізичні особливості, притаманні дітям кожної вікової групи.

1.​ Прагніть завжди читати малюку виразно. Не впадайте у відчай, якщо у вас не дуже хороша дикція, не поставлений голос та інше. Ваші старання все одно не залишаться неоціненими - адже для дитини в усіх це виходить, але головне, для дитини, що читає разом з нею мама або близька для нього людина, - дитина чудово зрозуміє ті емоції, якими ви хотіли з ним поділитися. Читайте так як у вас виходить, в даному випадку це не головне. 

1.​ Прищепіть дитині дбайливе ставлення до книги. Добре, якщо в сім’ї спочатку з повагою ставляться до книг. Принаймні книги повинні зберігатися в певному місці. Дитину слід з самого раннього віку вчити, що книгу не можна рвати, її треба читати або розглядати акуратно, - вона “жива”, вона розповідає нам багато захоплюючих історій. Можна створити вдома традицію: кожну нову книгу “запрошуйте” до хати як найжаданішого гостя, “усаджуйте” на почесне місце на книжковій полиці серед інших книг-друзів. Подивіться ілюстрації до нової книги, припустіть, про кого або про що в ній піде розповідь. Читати ж нову книгу слід тільки тоді, коли дитина емоційно готова до читання. 

1.​ Не читайте разом з дитиною на поспіх, перетворіть читання на певний ритуал. Дитина може зайняти зручну для нього позу - найчастіше малеча забирається до мами на коліна. Посадіть її так, щоб бачити реакцію своєї дитини. Перший раз читайте “очі в очі”, не відволікаючись на ілюстрації. Поясніть дитині, що книга не любить, коли її переривають. Потім розгляньте картинки і запитайте у дитини про них, спробуйте з’ясувати, чи зрозуміла вона, про що йде мова, або може щось незрозуміло. Обов’язково поясніть те, що дитина не зрозуміла, і прочитайте текст ще раз.

1.​ Щоб не відбити у дитини бажання читати, ніколи не примушуйте її до читання, і не дивіться на годинник - керуйтеся тільки тим, чи зацікавлений малюк? Ніколи не соромте дитину(особливо у присутності сторонніх) за те, що вона вже цілий тиждень не брала до рук книжку, - це може завдати їй психічної травми. Безпрограшним варіантом, як і в багатьох інших ситуаціях, залишається виховання любов’ю.

ІНФОРМАЦІЙНА СТОРІНКА ДОШКІЛЬНИЙ ПІДРОЗД
Microsoft Word документ 1.2 MB